Однією з найнебезпечніших властивостей цензури є колективне небажання осмислювати ті величезні наслідки, які її дії несуть для суспільства. У Росії XIX століття саме це відомство було одним із головних інструментів, за допомогою яких держава впливала на літературне життя.

Але чи вірне поширене уявлення про цензорів як про бездумних агентів репресивної політики і про письменників як про поборників чистої свободи слова? У книзі Кирила Зубкова відносини між літературою і цензурою в Росії того часу постають складною мережею взаємодій, що не зводиться до однолінійного тиску цензорів на письменників.

Автор досліджує цю тему на матеріалі кількох показових випадків, пов'язаних з діяльністю двох видатних письменників — Івана Гончарова, який сам займав посаду цензора, і Олександра Островського, який часто ставав об'єктом уваги співробітників цього відомства.

Кирило Зубков — історик літератури, кандидат філологічних наук, автор книги «Сценарії змін», що вийшла у видавництві «НЛО».