У напівабстрактній прозі Олексія Конакова фенологічні спостереження, метеорологічні прогнози, питання домоводства та турботи сімейного життя організуються навколо однієї — виразно параноїдальної — ідеї.

Головний герой не просто відчуває фундаментальну неправильність, «викривленість» навколишнього світу, але й твердо знає, хто саме в цій "викривленості" винен. Апломб безумного «розуміння» і туга від неспроможності щось змінити з'єднуються і знаходять вихід у мові — теж викривленій, збивчій, карикатурній і водночас ніжній.