«Іноді я запитую себе, чому для письма мені потрібна фігура ззовні: мати, батько, Світлана. Чому я не можу написати про себе? Тому що я – це основа відбивної поверхні дзеркала. Металеве напилення. Можна довго вдивлятися в зворотний бік дзеркала і нічого не побачити, окрім дрібного блискучого пилу. Я відображаю реальність».

Автофікшн-трилогію, розпочату книгами «Рана» і «Степ», Оксана Васякіна завершує романом, в якому намагається розгадати таємницю короткого, майже невагомого життя своєї тітки Світлани. З невеликих фрагментів пам'яті складається складний образ, у якому важкі стосунки з матір'ю, побутова невлаштованість і байдужість до власної долі сусідять з майже дитячою вразливістю і чистотою.

Але чим далі героїня занурюється в розповідь про Світлану, тим сильніше вона усвідомлює нерозривний зв'язок з нею і тим більше дізнається про себе і природу свого письма.

Оксана Васякіна – письменниця, лауреатка премій «Ліцей» (2019) і «НОС» (2021).